Євангелізація на Майдані. Думки вголос

Так вже склалося, що тема євангелізації мене цікавила завжди. І в теорії питання, і на практиці. Тому зараз з великою цікавістю спостерігаю за цим процесом на Євромайдані. Назбиралось вже дуже багато вражень і думок, які точно не влізуть в один допис, тому спробую їх видавати порціями. І от це буде друга )

Якийсь період у мене було дуже багато жалю щодо тих церков, які засуджують Майдан і сваряться з віруючими, які кинулись на допомогу і служіння мітингувальникам. Або тих, хто фарисейськи стоїть осторонь. І мій жаль був не лише громадянський (кожен має право на свої політичні погляди і громадянську позицію), а саме такий, євангелізаційний: скільки можливостей зараз втрачає Церква, щоби виконати своє Велике доручення.

Деякі протетсантські Церкви часом жаліються, що наближаються останні часи, люди стають глухими до Слова Божого, і згадують 90-ті роки, коли натовпи людей приходили на стадіони, на багатотисячні євангелізації, щоби отримати гуманітарку прийняти у своє життя Євангеліє і стати Божими дітьми. Часто говорять, що зараз новий час і сусіпльство потребує нової євангелізації, треба йти і служити цим людям. Кілька останніх років в Києві також проводились величезні заходи — на стадіонах чи якихось орендованих палацах і концертних залах. Як то з нагоди приїзду до України Франкліна Грема чи під час Євро 2012…. Бюджети цих кампаній і задіяні ресурси не варто рахувати, просто згадати, що вони були шаленими. Просто для того, щоби зібрати людей в одному місці, відкрити перед ними Святе Письмо і почати проповідувати.

А зараз в Україні відбулась дуже цікава річ. Люди зібрались самі. І не тисяча, і не десять, і навіть не сто. І цим людям страшно. Цим людям незрозуміло, куди нам йти, хто може допомогти, коли політики всіх таборів себе дискредитували. Коли навколо безвихідь, страх, продажні судді, озвірілі беркути. Хто? І ці люди не шукають царя. Вони шукають пророка. І Пастиря, який допоможе їм вийти з пустелі і рабства.

І знаєте, що відбулось з Церквами? Частина з них почали засуджувати повсталих рабів, на відстані, не наближаючись, щоби не осквернитися, вчити їх і давати духовні поради, як повернутись назад в своє рабство, яке для деяких все ж тепле і комфортне. навіть по батьківськи повідомили, що вони моляться за бунтарів, а також за царів, проти яких бунтівники повстали. Повідомили — і пішли жити своїм життям. духовним, безумовно.

А інші скинули білі сорочки, закатали рукави, і пішли розливати чай. бо холодно на Майдані, там люди і вони мерзнуть. Інші винесли зі своїх київських шаф всі теплі речі, всі запаси продуктів. всі ліки. Бо там наші люди.

Насправді, я не хотіла писати про першу категорію, бо для мене не є церквою та спільнота, яка байдужіє до свого народу. Напевно, когось влаштовує таке християнство, а мене ні, мені воно болить. Я хочу бачити свого пастиря біля себе, навіть якщо я та остання загублена вівця, я хочу, щоби він закатав рукави, зняв краватку і пішов у багнюку мене шукати. І не важливо, чи ця багнюка на Майдані незалежності, в Маріїнському парку чи у рядах беркуту.

Я хочу прийти до Церкви і почуватися в Криївці, де мене нагодують, дадуть ліки чи просто тряхнуть за плечі, щоби я не замерзла на морозі і не загинула. та просто хочу, щоби Євангеліє, яке чую в храмі, було живим, а не теоретичним. Хочу, щоби сіль не втрачала сили, а світло не ховали під ковдрою.

Я не вірю пасторам, які вирішують, йти на Майдан чи ні, на братерських радах, протягом багатьох днів і годин, вираховуючи політичну доцільність такого кроку чи сповзаючи під лавку після чергового дзвінка Ані Герман. мені такі пастирі не-по-трі-бні.

Сьогодні я готова довіряти та йти за тими, хто серед ночі стане між беркутом і людьми. Ціною власного комфорту, власної безпеки. Бо пастир віддає душу свою за людей своїх. голос такого Пастиря я хочу чути й надалі.

«Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали. Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці». (Від Івана 10:10-13)

P.S. Цим фото чи посиланням на служіння на Майдані пастора Ральфа Хаски та лютеранської церкви Святої Катерини в жодному разі не хочу протиставити його іншим. Спробую тут, перед усім для себе, позбирати дайджест того, що мене найбільше вразило і доторкнуло на Євромайдані християнському. Тому продовження обов’язково буде. про тих, хто для мене і моїх друзів став прикладом християнського служіння, а також кейсом «нової євангелізації» — не на словах, а на ділі.

P.S.S. Друзі, якщо ви маєте цікаві посилання, фото, статті чи відео інших добрих прикладів, прошу ділитися. бо я також можу не все бачити і чути, а бачити і чути якнайбільше доброго ну дуже зараз хочеться! 😉

Автор: Олена Кулигіна

Источник: olena-risu.livejournal.com

Комментарии